[повернутись
Зарубіжний досвід! Є чому навчатися, є що запозичувати (Організація урядового фінансового контролю у Франції) І.Б. СТЕФАНЮК

І.Б. СТЕФАНЮК,

перший заступник Голови ГоловКРУ,

кандидат економічних наук

 

З 21 по 28 листопада 2004 року керівні працівники апарату ГоловКРУ України та регіональних контрольно-ревізійних управлінь (всього 6 чоловік) у складі навчальної групи відвідали Францію з метою ознайомлення з її системою урядового фінансового контролю (у рамках співпраці з ЖІП АДЕТЕФ – міжвідомчим органом сприяння розвитку обмінів економічними та фінансовими технологіями Міністерства економіки, фінансів та промисловості Франції). Сьогодні увазі читачів пропонується загальна характеристика цієї системи, в подальшому планується детально зупинитися на змісті форм роботи французьких органів контролю.

 

Спочатку коротко про країну відрядження, побувати в столиці якої є і буде мрією багатьох людей.

Офіційна назва країни – Французька Республіка. З 1958 року в ній встановлено режим П'ятої республіки, який характеризується концентрацією політичної влади в руках президента. У Франції створено чотири рівні територіальної адміністрації: державний, регіональний (26 регіонів), рівень департаментів (100) і комун (3700). Загальна чисельність населення країни становить 58 млн (з урахуванням заморських департаментів і територій – близько 60 млн), що ставить Францію на 13-те місце в світі і 4-е місце в Європі за кількістю населення. Столиця і найбільше місто – Париж – є великим конгломератом з населенням 10 млн чоловік. Франція – високоурбанізована країна: частка міського населення становить

80 %.

Система державного фінансового контролю у Франції, складовою якої є система урядового фінансового контролю, вперше цілісно була виписана 1922 року у законі "Про фінансовий контроль".

За цим законодавчим актом основні функції щодо здійснення урядового фінансового контролю у Франції виконують самостійні підрозділи Міністерства економіки, фінансів і промисловості (далі – Мінфін), серед яких розподілено функції з внутрішнього контролю за роботою персоналу і внутрішнього аудиту діяльності підрозділів Мінфіну, зовнішнього фінансового контролю за витрачанням бюджетних коштів міністерствами та державного контролю за діяльністю загальнонаціональних підприємств і публічних установ.

Поряд із системою урядового фінансового контролю у Франції функціонує потужна система незалежного фінансового контролю, який здійснюється: за доходами і видатками державного бюджету у всіх розпорядників і одержувачів бюджетних коштів – Рахунковою палатою Франції, що формується парламентом; за видатками і доходами місцевих бюджетів – регіональними рахунковими палатами, що створюються місцевими органами самоврядування.

Потрібно також зазначити, що назви підрозділів Мінфіну не вирізняються чіткістю, тому у пересічного читача може виникнути нерозуміння структури французької системи урядового фінансового контролю.

Тому в цій статті ми будемо вести мову лише про ті підрозділи Мінфіну, контрольну діяльність яких відчувають у всіх куточках Франції. Серед них слід виділити Управління бюджету, Генеральну дирекцію державного бухгалтерського обліку, Головне податкове управління, Головне управління митниці і непрямих податків, Генеральну інспекцію фінансів, Державний контроль.

Одним з основних підрозділів Мінфіну, який здійснює урядовий фінансовий контроль, є Генеральна дирекція державного бухгалтерського обліку, за типом якого в Україні створено Державне казначейство.

Структуру цієї служби складають 3800 бухгалтерських постів на базі департаментів, об'єднаних у 100 генеральних казначейств, в яких загалом працює майже 58 тис. державних службовців з відповідним статусом, зокрема в центральному офісі – 1100 осіб. Тобто бухгалтер державного казначейства фактично є в кожному міністерстві, в органі самоврядування і державній установі.

При цьому до функцій Генеральної дирекції належить: а) збір у державний і місцеві бюджети податків з фізичних осіб (в середньому 220 млрд євро щорічно); б) здійснення видатків з державного (345 млрд євро) та місцевих (140 млрд євро) бюджетів; в) ведення обліку і звітності виконання бюджетів та подання інформації про їх виконання до органів влади; г) надання експертних та консультативних послуг центральним чи місцевим органам влади, а інколи і державним підприємствам; д) надання послуг оператора депозитно-ощадної каси.

Виконуючи зазначені функції, підрозділи казначейства, по суті, здійснюють попередній контроль за дотриманням розпорядниками бюджетних коштів затверджених кошторисів та інших фінансових нормативів.

Водночас для забезпечення належної фінансової дисципліни казначейськими працівниками в системі Генеральної дирекції державного бухгалтерського обліку формалізовано два види внутрішнього контролю: контроль за роботою персоналу і внутрішній аудит.

Основними відповідальними посадовцями за здійснення контролю за роботою персоналу у відділеннях казначейства Франції є їх начальники. На рівні регіону цю роботу координує генеральний казначей регіону, якому підпорядковується особа, що відповідає за організацію внутрішнього контролю. До того ж забезпечено чітке розмежування функцій контролю за роботою персоналу і фінансового аудиту.

Для здійснення фінансового аудиту при Генеральній дирекції створено місію, яка проводить його в підрозділах казначейства і податкової служби Мінфіну, інших міністерствах, а також у всіх структурах, де працюють казначейські бухгалтери.

Управління бюджету. Штат цього відокремленого підрозділу Мінфіну налічує 240 працівників. До його основних функцій віднесено підготовку і обговорення проекту державного бюджету, погодження відповідних кошторисів та здійснення контролю за використанням коштів державного бюджету у публічних установах. Для виконання контрольних функцій в Управлінні бюджетом створено корпус фінансових контролерів, робочі місця яких фактично знаходяться в офісах міністерств та інших публічних (загальнонаціонального значення) установах. Отже, цей контроль не зачіпає діяльності таких звичних для України бюджетних установ, як заклади освіти, охорони здоров'я, культури, а також підприємств – одержувачів бюджетних коштів.

Зокрема, у 15 міністерствах та двох десятках публічних установ працює 60 фінансових контролерів Мінфіну зі своїми службами загальною чисельністю 370 чоловік. При цьому фінансові контролери заробітну плату одержують в Управлінні бюджету Мінфіну, а матеріальні і фінансові ресурси на здійснення контролю їм надають підконтрольні суб'єкти. Наприклад, фінансовий контролер Мінфіну у службі прем'єр-міністра Франції пан Вернард Башеллері у своєму підпорядкуванні має ще одного фінансового контролера та 12 службовців, а також офіс у приміщенні глави уряду.

На місцевому рівні виконання функцій урядового фінансового контролю покладено на генеральних казначеїв регіонів, у підпорядкуванні яких працює 530 фінансових контролерів. Методологічно ці фінансові контролери підпорядковуються Управлінню бюджету Мінфіну, а організаційно – одному із заступників генерального казначея, який веде фінансовий контроль. Фінансові контролери на місцях контролюють видатки адміністративних одиниць (крім органів самоврядування) та публічних установ, одержуючи заробітну плату у відповідних органах казначейства, де переважно знаходяться їх робочі місця.

Загалом фінансовим контролем Мінфіну, який здійснює колектив ревізорів чисельністю близько 900 чол., на центральному і місцевих рівнях охоплено видатки державного бюджету в загальній сумі 350 млрд євро.

Про стан фінансової дисципліни генеральні казначеї регіонів звітують як перед Генеральною дирекцією державного бухгалтерського обліку, так і перед Управлінням бюджету.

Фінансові контролери перевіряють:

– правильність визначення необхідних на рік бюджетних асигнувань (у Франції, якщо немає бухгалтерських зобов'язань, не можна брати юридичних зобов'язань; якщо договір на поставку товарів чи надання послуг все ж таки підписано, то він визнається недійсним);

– оптимальність бюджетного регулювання (оскільки у Франції немає обмежень, які виникають в Україні при розбивці бюджетних асигнувань за кварталами, фінансові контролери наділені обов'язками і правами заморожувати своїм підконтрольним суб'єктам частину асигнувань з метою недопущення на кінець року дефіциту в оплаті праці чи важливих, найнеобхідніших послуг);

– правильність взяття юридичних зобов'язань (правильність рознесення зобов'язання в обліку, точність розрахунків певних видатків, дотримання законодавства з фінансових питань, оцінка наслідків рішення брати чи не брати певне зобов'язання).

Основним методом роботи фінансових контролерів є візування бухгалтерських документів (платіжних документів або документів на взяття зобов'язань).

Віза фінансового контролера (або особи, якій він її тимчасово делегував) ставиться до того, як свій підпис на документі поставить розпорядник коштів. Якщо фінансовий контролер вирішив заблокувати видатки (не підписати відповідний документ), то лише міністр економіки, фінансів і промисловості може зобов'язати його розблокувати систему, і то за письмовим дорученням.

До функцій фінансових контролерів віднесено також надання консультацій і порад розпорядникам коштів.

Будь-яких контрольних дій після оплати рахунків, як-то перевірка повноти оприбуткування оплачених товарів, правильності їх списання тощо, фінансові контролери донині не здійснювали (це завдання внутрішнього контролю, який організовує керівник установи і якість якого оцінює Рахункова палата чи Генеральна інспекція фінансів).

Однак останнім часом французькі колеги прийшли до висновку, що немає потреби візувати (контролювати) кожний бухгалтерський документ. До того ж така система розслабляє і знімає відповідальність з розпорядників коштів.

З огляду на це та відповідно до Органічного закону від 1 серпня 2001 року

№ 2001-692 вживаються заходи, щоб:

1) фінансовим контролерам відійти від здійснення юридичного контролю;

2) забезпечити обов'язковість візування ними лише генеральних зобов'язань, тобто на рівні глави бюджету, а не кожного документа (наприклад, передбачено, що з 2005 року фінансовим контролерам не потрібно буде візувати видатки нижче 90 тис. євро та будь-які суми видатків на відрядження, водночас надається право здійснити за такими видатками послідуючий контроль; якщо виявиться, що фінансова дисципліна від такого "послаблення" погіршилась, то фінансовий контролер може відновити візування цих документів);

3) деталізувати ведення розпорядниками коштів обліку, в тому числі зобов'язань;

4) розвинути внутрішній контроль розпорядників бюджетних коштів.

Державний контроль. Це також окремий підрозділ Мінфіну зі статусом самостійного управління і штатною чисельністю 190 працівників, які покликані здійснювати фінансово-економічний контроль переважно в суб'єктів підприємницької діяльності. Зокрема, підконтрольними для корпусу державних контролерів, які діють на підставі закону "Про Державний контроль" від 26 травня 1955 року, передусім, є: національні підприємства, які займаються діяльністю у сфері промисловості, торгівлі і сільського господарства; підприємства, в яких держава має понад 50 % акцій (контрольний пакет); професійні об'єднання, які одержують певні надходження у вигляді обов'язкових внесків.

Підконтрольними в силу декретів, які підписує міністр, можуть стати й інші підприємства чи установи (які одержують державну допомогу, беруть позички під гарантію уряду тощо).

Для виконання своїх функцій державні контролери організовані у так звані контрольні місії (31 пост нагляду) за основними галузями економіки (промисловість, транспорт, зв'язок, будівництво тощо).

Керівником місії є державний контролер, який має свою службу, офіс і обслуговує декілька закріплених підприємств. Наприклад, державний контролер при Комісії стандартизації пан Янік Рішше здійснює державний контроль у 10 закріплених за ним підприємствах, які займаються прикладною науково-дослідницькою діяльністю, і техніко-промислових центрах. На великих підприємствах у підпорядкуванні державного контролера може працювати до 5 службовців.

До завдань контрольної місії Державного контролю належить:

– здійснення зовнішнього контролю за дотриманням законодавства у сфері фінансового управління, в тому числі за цільовим використанням бюджетних коштів;

– аналіз якості виконання підприємством функцій, під які виділено бюджетні кошти.

Безпосередньо діяльність державного контролера виглядає так.

Законодавством визначено перелік (назви) документів, які державний контролер має візувати, і термін, протягом якого він повинен їх розглянути. При цьому візуванню передусім підлягають документи на закупівлю нерухомого майна, щодо уступлення активів, взяття позик.

Якщо державний контролер не має свого офісу на основному підприємстві, то документи, що підлягають візуванню, пересилаються до Мінфіну в офіс державного контролера нарочно або рекомендованою поштою. Якщо через 15 днів подані документи державним контролером не завізовано, вважається, що він відмовив у здійсненні відповідних операцій. Право візування документів має тільки державний контролер.

Державний контролер проводить періодичні зустрічі з представниками підконтрольного суб'єкта з метою роз'яснення їм проблемних норм законодавства, доведення результатів проведеного ним аналізу стану фінансово-господарської діяльності підприємства. Він має право брати участь у засіданні адміністративної ради підприємства, а в окремих випадках навіть накладати вето, яким тимчасово призупиняється прийняте рішення.

При виникненні конфліктних ситуацій (нереагування керівництва підприємства на застереження державного контролера) державний контролер сповіщає своє керівництво в Державному контролі та Управління бюджету Мінфіну.

Після закінчення року державні контролери готують звіт про стан фінансової дисципліни на закріплених за ними підприємствах, який до квітня наступного за звітним року направляється у Мінфін для узагальнення. Ні індивідуальні, ні узагальнюючі звіти опублікуванню не підлягають.

Отже, державний контролер не підміняє собою традиційні фінансові інстанції: ревізорів з перевірки достовірності звітності, службовців Генеральної інспекції фінансів чи Рахункової палати. Він тісно працює як з керівництвом підприємства, так і з іншими контролерами Мінфіну. У випадку необхідності він вимагає втручання останніх, що може бути виражено у формі рішення міністра.

Генеральна інспекція фінансів – орган, який своїми контрольними заходами сприяє законному і ефективному управлінню державними фінансами. Інспекція втручається в будь-яку галузь, якщо мова йде про державне фінансування, і здійснює нагляд за публічно-правовим сектором в цілому. В цій службі Мінфіну, яка існує з початку XIX століття і безпосередньо підпорядковується міністру, працює 300 службовців, з них 35 – генеральні інспектори (так звані "сеньйори") та 30 – інспектори.

Завданням Генеральної інспекції фінансів є здійснення з власної ініціативи урядового контролю в будь-якій установі, організації, на підприємстві, які одержували кошти з державного бюджету, на предмет їх законного і ефективного використання. За зверненням органів самоврядування Генеральна інспекція фінансів може перевіряти використання і коштів місцевих бюджетів. Інспекція має також право перевіряти державні підприємства, а також ті підприємства, у яких держава володіє контрольним пакетом акцій.

Генеральна інспекція має повноваження на здійснення нагляду:

– за всіма державними бухгалтерами, включаючи бухгалтерів установи, ідентичної нашому казначейству, податкової та митної служб, місцевих органів самоврядування, публічних фінансових служб;

– за деконцентрованими службами Мінфіну (місцевими підрозділами податкової та митної служб, казначейства тощо);

– за вторинними розпорядниками зведеного бюджету, приєднаних бюджетів і спеціальних рахунків казначейства, які підпорядковуються різним міністрам;

– за всіма публічними або приватними організаціями, які одержують державні ресурси в будь-якій формі: субсидії, позики, аванси, гарантії;

– за касами соціального страхування, страхування з безробіття, сімейними допомогами, органами управління додатковими режимами соціального захисту;

– за фінансовими органами, що наділені особливим статусом, як, наприклад, ощадні каси, взаємний кредит, фінансові органи пошти.

Завдання Генеральної інспекції реалізуються за допомогою таких форм діяльності: проведення перевірок і аудиту, здійснення дослідження та надання допомоги. В середньому за рік перевірки складають 24 %, аудити – 26 %, дослідження – 29 %, інше – 21 %.

Перевірки дотримання законодавства очолюються переважно інспекторами (зі стажем роботи до 4 років, і проводяться вони у підрозділах Мінфіну в центрі і на місцях (дирекції та управління міністерства, місцеві відділення казначейства і податкової служби, їх місії на підконтрольних суб'єктах).

Такі перевірки проводяться зненацька, при цьому можуть вивчатися і питання, які поставили до перевірки інші зацікавлені міністерства.

Найчастіше в ході перевірок інспектори виявляли такі порушення:

– неправильне відображення у звітності майнового стану;

– здача майна в оренду без оплати;

– незаконне анулювання боргів;

– одержання позичальником позичок при неповерненні ним старих позичок.

Після закінчення будь-якої перевірки керівником місії складається звіт, який за структурою нагадує форму висновку на заперечення до акта ревізії чи перевірки, що складається в Україні: у першій частині інспектори зазначають виявлені відхилення від норми; другу частину звіту при потребі заповнює керівництво підконтрольного суб'єкта, третю частину за наявності заперечень на висновки інспекторів знову заповнюють інспектори.

Звіти за результатами перевірок, якими виявлено ознаки злочину, направляються до судових органів. Про порушення письмово інформується міністр, підконтрольному суб'єкту надаються рекомендації щодо усунення недоліків.

Слід зазначити, що за генеральними інспекторами, на відміну від молодих інспекторів, закріплені більш складні місії. Зокрема, за кожним "сеньйором" закріплено регіон, де він має контролювати роботу місцевих підрозділів Мінфіну (казначейства, податкової служби), та/або окрема дирекція Мінфіну. До того ж за дорученням міністра генеральні інспектори представляють Мінфін у спостережних радах основних банків.

В ході перевірки інспектори мають право оцінювати роботу внутрішнього контролю. Наприклад, при аудиті в регіоні досліджується:

– повнота здійснення контролю;

– наскільки періодично перевіряються підзвітні установи;

– чи актуальними є теми контролю;

– чи вироблено стратегію внутрішнього контролю і чи вона відповідає стандартам;

– чи займаються служби підконтрольного суб'єкта роз'яснювальною роботою в установах і підприємствах, які вони обслуговують, і яка її якість.

Другою формою контролю, яку застосовують інспектори, є аудит. В ході його проведення аналізується діяльність одного підконтрольного суб'єкта, виконання однієї бюджетної програми або навіть здійснення окремої процедури використання бюджетних коштів.

За характером цей аудит можна назвати фінансово-адміністративним (у розумінні українських практиків – змішаним), бо за його результатами дається оцінка як достовірності фінансової звітності, так і ефективності використання бюджетних коштів.

Третя форма контролю, яку у Франції прийнято називати місією дослідження, застосовується Генеральною інспекцією фінансів переважно за зверненнями до її керівництва міністрів. Ця форма контролю, по суті, переслідує ті ж цілі, що в Україні аудит ефективності: оцінка виконання бюджетної програми, встановлення її слабких місць і внесення обґрунтованих пропозицій для підвищення якості послуг, що надаються.

Четверта форма контролю (надання консультативних послуг) полягає в тому, що за зверненнями дирекцій Мінфіну Генеральна інспекція фінансів направляє інспекторів на термін від 2 до 6 місяців для надання дирекціям допомоги.

Невелика кількість місій (контрольних заходів) здійснюється у термін до одного місяця, дещо більше місій – до двох місяців і більшість місій – за три місяці. З огляду на це в останньому випадку обов'язковим є складання проміжних звітів про стан виконання місій.

Потрібно зазначити, що фінансовий контроль за сплатою податків і зборів юридичними особами у Франції здійснюють підрозділи Головного податкового управління та Головного управління митниці і непрямих податків Мінфіну.

Загалом порівняння організації урядового фінансового контролю у Франції та в Україні свідчить про наявність резервів щодо вдосконалення вітчизняної системи фінансового контролю.

Зокрема, в частині організації діяльності державної контрольно-ревізійної служби потрібно враховувати такі висновки і пропозиції.

1. Урядовий фінансовий контроль, що здійснюється підрозділами Міністерства економіки, фінансів і промисловості Франції, на відміну від урядового фінансового контролю, який доручено проводити органам державної контрольно-ревізійної служби України, орієнтований передусім на попередження і недопущення фінансово-бюджетних порушень. Досягнення таких цілей забезпечується візуванням фінансовими і державними контролерами юридичних і бухгалтерських документів, що дають право на здійснення певних видатків, а також обслуговуванням всіх видатків державного і місцевих бюджетів в органах казначейства. Така організація урядового фінансового контролю дає змогу досягти вищого рівня законного використання бюджетних коштів.

З огляду на це в практику діяльності ДКРС доцільно запровадити здійснення контролю у формі фінансового аудиту з одночасним закріпленням відповідальних працівників Служби за окремими бюджетними установами для надання допомоги у правильному застосуванні фінансового законодавства, при цьому наділивши їх правом візування документів за найбільш ризикованими операціями, до яких можна віднести: відомості, що засвідчують перерахунок заробітної плати (при зміні окладів); акти списання або передачі основних засобів понад певну вартість; документи щодо державних закупівель, сума яких така, що обумовлює необхідність проведення відкритих торгів; договори на здачу приміщень та іншого майна в оренду.

2. У Франції, на відміну від України, існує можливість здійснювати урядовий фінансово-економічний контроль і аналіз діяльності стратегічних для держави підприємницьких структур, не пов'язуючи це право з одержанням бюджетних коштів чи сплатою податків. Зокрема, місії Державного контролю забезпечують здійснення таких функцій стосовно всіх національних підприємств, в тому числі підприємств, де держава має понад 50 % акцій, а також професійних об'єднань, які одержують надходження у вигляді обов'язкових внесків.

У цьому контексті потрібно підтримати намагання ГоловКРУ законодавчо закріпити право органів ДКРС здійснювати контрольні заходи щодо використання державного майна на державних підприємствах та підприємствах, де держава володіє контрольним пакетом акцій, не пов'язуючи це з одержанням ними коштів з бюджетів чи постановою прокурора або слідчого щодо проведення ревізії, винесеною за порушеною кримінальною справою.

3. Аналогом ГоловКРУ за функціями у Франції передусім є Генеральна інспекція фінансів та Рахункова палата. Водночас, на відміну від ГоловКРУ, Генеральна інспекція фінансів насамперед контролює не операції з бюджетними коштами на державному і місцевому рівнях, а здійснює послідуючий контроль у формі аудиту за якістю внутрішнього контролю, дотриманням процедур органами казначейства, податкової служби, інших підрозділів Мінфіну, включаючи фінансових і державних контролерів.

В Україні також потрібно реалізувати такий підхід до організації системи урядового фінансового контролю, для чого необхідно: а) законодавчо визначити і закріпити систему внутрішнього контролю, який організовує керівник установи, організації чи підприємства; б) врегулювати право органів ДКРС оцінювати стан внутрішнього фінансового контролю у розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; в) визначити їх повноваження на перевірку (вивчення) рівня контрольно-економічної роботи місцевих фінансових органів, органів Держказначейства та державної податкової служби.

4. У Франції підрозділами Мінфіну практично не застосовується така форма контролю, як ревізія. Водночас перелік видів контролю, який вони використовують, є більшим, ніж у органів ДКРС, оскільки контрольна діяльність здійснюється у формах: аналізу, моніторингу, перевірки, фінансово-адміністративного аудиту, дослідження (аудиту ефективності), надання консультативної допомоги.

Враховуючи викладене, а також зміст доручень, які надходять до органів ДКРС від Кабінету Міністрів України та правоохоронних органів, пропонується: законодавчо закріпити норму обов'язкового погодження з ГоловКРУ проектів законодавчих і нормативних актів, що стосуються використання бюджетних коштів і державного майна; додатково наділити органи ДКРС правом здійснення фінансового контролю у формі аналізу, моніторингу, фінансового і адміністративного аудиту, надання консультативної допомоги.

5. Реформа фінансового контролю, яка проводиться у Франції на виконання положень Міжнародної концепції "Система публічного внутрішнього фінансового контролю" (PIFC), передбачає відхід від попереднього візування всіх бухгалтерських і юридичних документів та запровадження, поряд з Генеральною інспекцією фінансів, у практику роботи інших підрозділів Мінфіну форм послідуючого контролю корпусом фінансових і державних контролерів. Крім того, планується розширення застосування контролю у формі аудиту, який зводиться до оціночної роботи.

З огляду на тенденції у функціонуванні французької системи урядового фінансового контролю, потрібно забезпечити органічне поєднання в роботі відповідних органів в Україні (передусім Мінфіну, Держказначейства, ГоловКРУ) функцій попереднього, поточного і послідуючого фінансового контролю.

6. Аналіз діяльності місій Державного контролю Мінфіну Франції свідчить про наявність тенденції до об'єднання в діяльності його службовців фінансового і економічного контролю. Зокрема, повноваження державних контролерів виходять за межі візування документів на здійснення господарських операцій, оскільки проводиться також постійний аналіз повноти виконання функцій та оцінюється якість надання послуг підконтрольним суб'єктом господарювання.

У зв’язку з тим, що в Україні існує проблема низького рівня прибутковості державних підприємств, доцільно розробити і затвердити постановою Кабінету Міністрів єдиний порядок здійснення підрозділами Мінфіну, Мінекономіки, ГоловКРУ і ДПА державного аудиту їх фінансово-господарської діяльності.

7. Попередження паралелізму і дублювання в роботі органів урядового фінансового контролю у Франції забезпечується як чітким розподілом між ними об'єктів контролю, так і регулюванням взаємовідносин шляхом визначення пріоритетних напрямів та узгодження основних програм і методик контролю, що розглядаються і погоджуються органами з гармонізації системи контролю (Національним аудиторським комітетом, Міжвідомчим комітетом з аудиту). Слід також зазначити, що за концепцією РІFC функціонування гармонізуючого органу в системі фінансового контролю є обов'язковим.

Пропонується створити при Міністерстві фінансів України Міжвідомчу раду з питань урядового фінансового контролю, за погодженням якої міністром могли б затверджуватись основні напрями урядового фінансового контролю на рік (для Мінфіну, ГоловКРУ, Держказначейства і ДПА) та порядки (методики) контролю основних видів фінансово-господарських операцій.

Крім того, необхідно посилити роль ГоловКРУ як методологічного центру з питань організації та координації внутрішнього фінансового контролю в системі органів виконавчої влади, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2002 № 685.

8. Методологічно суть послідуючого контролю підрозділів Мінфіну зводиться до визначення ризиків у здійсненні бухгалтерських процедур і внесення пропозицій щодо їх усунення. Для цього вони мають у своєму підпорядкуванні вивірені тривалою практикою методики оцінки роботи фінансових установ, а також системи для самодіагностики.

Доцільно передбачити розробку у 2005 році Науково-дослідним фінансовим інститутом при Міністерстві фінансів України системи самодіагностики роботи органів урядового фінансового контролю України.

 

 

[повернутись